Біль є важливою адаптаційною функцією організму, що виконує сигнал тревоги, дозволяє виживати, навчатись та пристосовуватись до умов середовища, що постійно змінюються. 

Відповідно до визначення IASP (International association for study of pain): “Біль – це неприємне сенсорне та/або емоційне переживання, що виникає внаслідок істинного або потенційного пошкодження тканин або описується в термінах такого пошкодження”.

По своєму біологічному походженню біль являється сигналом тревоги та загрози для організму. Такий біль рахується гострим та розглядається як наслідок дії тригеру (механічного, хімічного, термічного характеру), або як симптом пошкодження тканини, впливу травми, запалення або ішемії. В таких випадках, біль має чіткий причинно-наслідковий зв”язок.

Коли больовий синдром триває понад 12 тижнів або більше загальноприйнятого часу для ліквідації патологічного процесу (до прикладу, більше нормального періода загоєння післяопераційної рани), біль рахується хронічним та розглядається як окрема нозологічна одиниця, тобто є окремим захворюванням. Інколи під впливом певних факторів, в центральній та периферичній нервовій системах генерується патологічне вогнище збудження, стійке до сприйняття болю в умовах відсутності чинника болю (явища периферичної та центральної сенситизації). 

Під час лікування пацієнтів із хронічним неонкологічним та онкологічним больовим синдромом використовують медикаментозні та немедикаментозні методи. В окремих випадках є потреба в хірургічному втручанні.

Свою нішу в лікуванні болю зайняли так звані інтервенційні перкутанні (черезшкірні) методи терапії болю. 

Ціллю даної публікації не являється детальний розгляд кожної з методик, оскільки їх дуже багато, при бажанні ознайомитись більш детально, раджу перейти у відповідні розділи на даному сайті або зв”язатись зі мною особисто, я залюбки відповім на Ваші питання.

Тут Ви отримаєте коротку інформацію про те, що таке інтервенції в медицині болю, для чого їх використовують, в чому їх суть, які цілі переслідуються та чим Вам можу допомогти я.

Інтервенційні (від лат. interventio – втручання, не лише військове, політичне, економічне, але й медичне) методики передбачають вплив на вогнище або провідник болю за допомогою спеціальних засобів в організмі пацієнта з метою повної ліквідації або зменшення больових відчуттів. Даними засобами є спеціальні медичні голки та канюлі, котрі використовуються в інших галузях медицини, зокрема в анестезіології (голки для спінальної та епідуральної анестезій класичні або в модифікації, ізольовані канюлі з не ізольованим кінчиком – active tip – для проведення радіочастотних методів лікування, спеціальні зонди для кріоабляції). Між іншим, саме тому провідними фахівцями в медицині  болю у всьому світі вважаються анестезіологи. Крім того, інтервенційні методики називаються перкутанними (знову повертаємось до античної медицини) – що значить дослівно – черезшкірні, проникаючі під шкіру без розрізу. Отож, джерело болю або нервова структура, що сприймає/проводить біль знаходиться на певній глибині від поверхні шкіри.

Як же нам туди потрапити? Для цього в медицині болю використовують навігацію. Простими словами виконують нейровізуалізацію або, як зараз модно казати, використовують апаратну асистенцію. Задля цього використовують:

• рентген – сучасний електронно-оптичний перетворювач, іншими словами С-арка (С-дуга), що дозволяє виконувати знімки в різних проекціях та під різними кутами;
• ультразвук – пошук анатомічних структур за допомогою ультразвукового випромінення;
• КТ – найбільш громіздкий, але найбільш інформативний метод навігації, що значно здорожчує вартість послуги;
• нейростимуляція – пошук нервових структур за допомогою тестування в чутливому та руховому режимах.

А далі лікар медицини болю буде впливати на потрібні анатомічні структури або за допомогою ліків (місцеві анестетики, кортикостероїди або їх комбінація), або за допомогою фізичних (високочастотні електричні імпульси, кріотерапія) або хімічних (етанол, фенол) методів.  В кінцевому рахунку, здійснюється тимчасове або постійне порушення сприйняття/проведення болю в залежності від поставлених цілей. 

І знову постає питання  – для чого все це, від чого пацієнту стає легше? Відповідаю – переслідуючи принцип таргетованої терапії, впливаючи на конкретне вогнище болю, ліквідуючи запалення, набряк та моделюючи перцепцію болю, пацієнт отримує значне полегшення, підвищення якості життя, нормалізацію сну, розширення рухового режиму.

Слід відмітити, що більшість перкутанних методик виконуються під місцевою анестезією, амбулаторно, в стерильних умовах, не потребують спеціальної підготовки пацієнта, мають мінімальний ризик ускладнень, ефективні та безпечні. 

Нижче наведений не повний перелік того, що на сьогоднішній день є в арсеналі лікаря-алголога:

• лікувально-діагностичні блокади;
• епідуральні стероїдні ін”єкції;
• трансфорамінальні стероїдні ін”єкції;
• епідуральний адгезіоліз;
• стероїдні ін”єкції в тригерні точки;
• радіочастотна абляція вузла трійчастого нерва;
• радіочастотна нейромодуляція спинномозкових корінців при нейропатичному болю;
• радіочастотна абляція медіальної гілки при спондилоартрозі (фасет-синдром);
• радіочастотна нейромодуляція дорсального ганглію (DRG) при – постгерпетичній невралгії;
• радіочастотна абляція симпатичний гангліїв (при комплексному регіонарному больовому синдромі-CRPS, при гіпергідрозі верхніх та нижніх кінцівок, при хворобі Рейно и інших облітеруючих ангіопатіях);
• радіочастотна абляція невроми Мортона;
• дерецепція/денервація суглобів (колінного, кульшового);
• нейролізис;
• кріоаналгезія;
• інтратекальне введення анальгетиків;
• термодископластика;
• стимуляція спинного мозку-SCS.

З власного досвіду можу сказати наступне – інтервенційні методики займають гідне місце між консервативною терапією та хірургічним втручанням, коли перше не допомагає, а другого хотілось би уникнути або коли про хірургію мова взагалі не йде, а медикаментозна терапія вичерпала свій ресурс. 

Я прихильник послідовного лікування step by step від найбільш простих та доступних (що не обов”язково значить – неефективних) до більш складних та дороговартісних методів терапії. Тому продовжую стверджувати, що   перкутанна інтервенційна медицина болю не є лікуванням першої лінії, але в комплексі з іншими терапевтичними опціями або як альтернатива, якщо попереднє лікування не допомогло, може успішно імплементуватись  в програму лікування пацієнта. В окремих випадках, pain management являється терапією відчаю.  

Під час написання даної публікації я вийшов за рамки поставленої мети, однак по ходу в голові виник ряд питань,  які найбільш часто задають мої пацієнти. Звичайно, не дати відповіді, означало би не повністю розкрити тему. А питань в медицині болю ще більше чим відповідей. Мабуть так буде завжди, оскільки кожен пацієнт – це новий виклик для лікаря. Я намагався не жонглювати медичною термінологією, а простими словами  висвітлити складну тему з урахуванням власного професійного досвіду. Не судіть суворо! 

Безумовно, завжди є виключення з правил і про це необхідно пам”ятати і не втратчати здорового глузду! Бережіть себе та своїх близьких!